Телесик
Сутожно у Телесика з грошима стало та й пішов він до Файнодура.( Свернуть )
Звичайно, що не прохати.
- У бюджеті навіть пацюки повиздихали, - каже, - треба для добробуту держави твій лихварник націоналізувати.
Файнодур зареготав несамовито та й відповів:
- Я хіба проти? Я його навіть тобі подарую! Але лише за два тижні.
Потеліпкався Телесик додому. По дорозі ж усе мріяв як збудує собі нову хату. Навіть Пільгозміївні дещицю на дрова дасть. Може та гавкуча трошки заспокоїться, бо від її вереску у Телесика постійно ліве око сіпалось.
Минуло два тижні, прийшов до лихварника Телесик. З собою лантуха великого узяв - а лихварник порожній! Лише сліди від нього до ельфійськіх гор стежаться. На дверях же папірець гвіздком прибито : "Дарую!".
І зрозумів тоді Телесик, що надаремно щось Пільгозміївні пообіцяв. Та то нічого, вже зазвичай очами кліпати.
Вийшла якось Пільгозміївна садочком вишневим помилуватися.( Свернуть )
А воно ж квіточки біленьки біля джерельця майорять, та й ще соловейко - тьох-тьох! Насварилася Пільгозміївна на птаха, щоб той курський акцент виправив і пішла до хати спочивати. Прокидається зранку - біда! Замість джерельця купа сміття, деревця понівичені, від соловейка лише пір'я залишилось, скрізь таргани човгають, ще й щури, наїдені немов порося, регочуть.
Засмутилася Пільгозміївна, а ось бачить - Телесик з напханим лантухом плентається. Озирається злодійкувато а потім з лантуха сміття викида.
- Людоньки, та що ж це робиться! - зарепетувала Пільгозміївна. - Ти що, покидьку, зовсім з глузду з'їхав?!
- Цить, дурепа! - сичить Телесик. - Це справа державна! У Файнодура сміттєзвалище сепаратизмом захворіло. Треба ж кудись сміття викидати? Ми ж бо єдина держава!
- Сміттєзвалище у нього навпаки - патріотичне, - рішуче відмовила Пільгозміївна. - Він з сусідами домовився сміття за сто золотих лантух приймати, ось воно і збентежилось!
- Як сто? - зойкнув Телесик. - А Файнодур мені лише три платить!
Тут люди збіглися і добряче Телесику боки натовкли. І не за те, що садочок занепастив, а за те, що лише по три золотих узяв. Вітчизну треба продавати задорого!
- А мій дід теж перемогу наблизив, - хвалився Телесик.
( Свернуть )
- А як же, пам'ятаю твого діда, - примружилась Пільгозміївна. - Бургомістром за війни був.
- Але яким! - заверещав Івасик. - Його німці навіть повісити збирались, бо такий був нездара, що шкоди більше, ніж партизани робив!
- Ось тепер і я повірив в генетику, - втрутився Файнодур і розважливо поплескав Телесика по щоці. - Бачу, що талан твого діда не згинув у часі. От добрий нащадок його розвива!
Спитало якось допитливе слоненя:( Свернуть )
- А чому у Телесика стільки грошей?
- Ах ти клятий сепаратист! - розлютився Файнодур і відірвав слоненятку хобота. А потім пояснив: - Це місце таке. Хто там сидить - той Телесик!
- А чи можна мені на цьому місці посидіти? - кувікнуло слоненя.
- Ні, - поважно відповів Файнодур. - Без хобота аж ніяк не можна.
- У мене був!
- Не пам'ятаю, - примружився Файнодур. - Склероз бо. І лікувати його я не збираюсь.
Пішло слоненя платит податки і різні комунальні збочення. Що робити, якщо Телесику гроші потрібні?
- Що ж ти, бісів син, наробив? - лаявся Файнодур.( Свернуть )
- А що такого? - кліпа очима Телесик.
- Як посмів ти арештувати рахунки нашого вельможного пана?
- А я що, я нічого. То все суду постанова!
- А хто там суддя?
- Я.
- А прокурор?
- Я.
- А секретар?
- Я. Бракує в нас кадрів, розумієш.
-Та який же то суд, ковінька тобі в печінку!
- Неупереджений, - гордовито відповів Телесик. - Ось можна ж у Нью-Йорку персів судити... Ми теж, Химо, люди!
Заціпило Файнодура. Помовчав, потім спитав:
- А ти в Нью- Йорку мешкаєш?
- Та ні.
- А може маєш зброю водневу?
- Та звідкіль, - знову кліпа очима Телесик.
- Ось тоді засунь ту судову постанову в дупу, харцизяка!
Пішов Файнодур, а Телесик залишився мізкувати - де ж грошей узяти